"System Of A Down" – вірменське диво з Каліфорнії, гурт, що примусив весь світ говорити про відродження важкої музики, гурт, що поєднує в своєму звучанні метал, панк, фолк і Бог знає, що ще, гурт, який залишиться в подарунок майбутньому від нашої епохи, як від 70-х залишилися "Pink Floyd", а від 80-х – "Dead Kennedys", нарешті, гурт, який не втомлюється говорити про несправедливість, що панує у світі, про в'язниці, про голод, про приниження, про страх...
Все почалося в 93-му, коли зустрілися Сердж Танк’ян (тоді клавішник невідомої Лос-Анджелеської команди, а нині – вокаліст "Системи") і гітарист Дарон Малак’ян. Спрацювалися вони швидко, їхня перша команда називалася "Soil" (це і ґрунт, і бруд, а в якомусь сенсі і батьківщина). До них приєднався тодішній банківський службовець, перший менеджер гурту і трошки басист Шаво Одадж’ян, а також ударник Андранік Хачатурян. Чотири прості вірменські чуваки, що грають важку музику, як люблять називати себе учасники колективу, займалися саморозкручуванням – носили по клубах свої записи, брали пачки квитків на розповсюдження і грали, грали, грали концерти. Завдяки концертам, безперервному потужному чосу по клубах LA і Голівуду вони і пробилися, прорвали оборону каліфорнійського шоу-бізнесу, що морочився тоді з напівживим ґранжем і млявою "альтернативою".
Творчі розбіжності призвели до відходу в 95-му Андраніка Хачатуряна, і за барабанною установкою в гурті, який тоді й одержав своє нинішнє ім'я "S.O.A.D.", опинився Джон Долмаян. Одночасно Шаво кидає банк, кидає свої менеджерські функції і робить вибір на користь музики – рівень команди зріс настільки, що пора було вирішувати – або ти в автобусі, або ти поза автобусом.
Рік Рубін, засновник лейблу "American Recordings", поклав око на "Систему" вже в половині 90-х, але чотири вірменські чуваки не поспішали з контрактом. Вони знали, хто вони такі, вони робили нову, несхожу ні на кого музику, і вони були упевнені в своїх силах. Перший альбом, назва якого дублювала назву гурту, вийшов тільки влітку 98-го і викликав такий фурор, що музична преса всього світу заговорила про відродження важкої музики, бо назвати саунд "Системи" однозначним металом чи важким панком, чи хардкором – не можна. Елементи всього цього є в музиці "S.O.A.D.", але вони не тільки не "здирають" ні в кого з попередників, вони не вписуються в звичні стильові і жанрові рамки, створивши щось своє. За ними на лейбли і радіостанції всього світу потягнулася низка різноманітних важковиків, далеко не завжди цікавих і талановитих. Але самі "S.O.A.D." і тепер, після третього альбому (другий їхній реліз "Toxicity" побачив світ восени 2001-го року, третій, "Steal This Album" ("Вкради цей альбом") – восени 2002-го), залишаються безперечним еталоном якості і різноманітності звучання.
Соковитий і могутній голос Серджа Танк’яна, що може гарчати, кричати, випускати громи з іскрами, і в наступну мить – шепотіти, голосити, майже плакати, настільки по-хорошому чоловічий і настільки роковий, що мимоволі згадуються Джелло Біафра і Мік Джаггер. Сердж – не схожий, він особливий, але він гідний стати в ряд. Музика "Системи" то по-панківськи бруднувата, то металево-брутальна і потужна, то ніжна, мов східна колисанка, то немов пульсує кров'ю в горлі емо-хардкор-хлопців, вона не може залишити байдужим.
"Чотири вірменські чуваки" не вважають себе політичним гуртом. Але вони співають про страх, в якому постійно живе середній мешканець мегаполісу, вони співають про непривітні тюремні терміни за понюх коноплі, вони дають слово вбивці і страшній людині Чарльзу Менсону, виконуючи пісню від його імені і вважаючи, що кожен має право на висловлення, що ніхто в світі не однозначний, що у кожного є два боки – навіть у такого "диявола во плоті", як Менсон, що відбуває довічне ув'язнення вже більше тридцяти років.
Серджа Танк’яна, вокаліста і фронтмена гурту, часто вважають злим. Він заперечує це. Він всього лиш стрибає в екстатичному танці навколо багаття, волаючи до стародавніх богів людства, він шепоче, кричить, скаржиться, молиться їм – і в цьому танці обличчя його натхненне спалахами багаття, спалахами жорстокого XXI століття, що почалося зі зруйнування башт-близнят WTC і продовжилося війною в Іраку.
12 вересня 2001 року, на другий день після катастрофи, Танк’ян публікує в мережі статтю з аналізом можливих причин атаки камікадзе на Всесвітній торговий центр, називаючи її пророчо: "Розуміючи нафту". 15 лютого 2003 року, в день найпотужніших за всю історію людства всесвітніх антивійськових протестів, всі четверо чуваків з "S.O.A.D." виходять на демонстрації з відеокамерами, знімати інтерв'ю простих людей, що прийшли протестувати разом зі своїми сім'ями, з дітьми, з коханими. Відео акцій 15 лютого змонтував для нового кліпу "S.O.A.D." не хто-небудь, а Майкл Мур, автор "Тупих білих людей" і "Боулінгу для Колумбайна", оскарівський лауреат 2003 року в номінації документального кіно, що промовив слова недовіри і засудження американській адміністрації просто зі сцени голівудського театру "Кодак".
Сердж Танк’ян каже, що він ненавидить насильство. І бореться з ним, протиставляючи йому любов. "Я люблю", – каже він, відповідаючи на нав'язливе питання журналіста. І ця любов чується в музиці "Системи".
Біографії учасників
Шаво Одадж’ян – бас
Народився: 22 квітня 1974 року у Вірменії.
Шаварш, скорочено Шаво, – єдиний учасник SOAD, який народився у Вірменії, хоча в дитинстві він переїхав до Лос-Анджелеса. Шаво вчився в школі Alex Pilibos з Серджом і Дароном (вони вчилися в різних класах). 1993 рік: Великий фанат Kiss Шаво займався трансферними переказами в банку і грав на гітарі і басі в невідомому місцевому гурті. Шаво надзвичайно полюбив Soil (гурт Серджа і Дарона) і, кінець кінцем, запропонував себе бути їхнім менеджером. На щастя, його взяли. До 1995 року в складі гурту відбулося декілька змін. Шаво став постійним басистом групи, а також було знайдено чудового ударника Джона Долмаяна. Потім гурт став називатися "System of а Down". Зі статті у Newmusic: "Я ріс в Голівуді, і все, чим я займався, – це був скейтборд. Я думав тоді: "Вау, якщо у мене не буде дошки, у мене не буде нормального життя. Я пригадую, що саме так я думав, коли мені було 13 років. Але життя принесло нове, воно принесло мені музику. Тепер я не уявляю свого життя без неї. Може років через 10 я скажу: "Був час, коли я казав, що не можу жити без музики." – він почав сильно жестикулювати і ходити по кімнаті, примовляючи: "Я - проектувальник свого життя! Я не можу жити без цього. І мій друг, Джордж."
Захоплення: Крім того, що він грає на басі в гурті, Шаво також є "маленьким" ді-джєєм. Він брав участь у фестивалі "Rock/DJ Explosion", який відбувся в березні 2001 року в The Roxy в Голівуді. Він також часто з'являвся як ді-джей у проекті Серджа з Арто Тункбояч’яном. Шаво був режисером кліпу Toxicity, а також брав велику участь у графічному оформленні альбому Toxicity.
Джон Долмаян – ударник
Народився: 15 липня 1973 року в Лівані
Джон Долмаян, виходець з Лівану, спочатку переїхав у Торонто в Канаді, а потім до Лос-Анджелеса. Джон зіграв свої перші реальні барабанні партії в 15 років: "Тато дав мені використані барабанні палички Роджера. Потім я навчився грати Людвіга, якого грав 10 років. Великі партії!" Джон завжди мріяв бути ударником, з тих пір, як йому виповнилося два роки. Джон грав у різних гуртах, до того як зустрівся з іншими учасниками SOAD, "Я ужився з хлопцями з Системи, і ми почали репетиції в той час, коли від них пішов ударник, і вони попросили мене зайняти його місце. Я ніколи не одержував стільки досвіду раніше, скільки тут було магії!" Джон приєднався до гурту і ніколи не оглядався на минуле.
Захоплення: Звичайно, головне його завдання – бути ударником. Джон любить виступати на "живих" концертах для сотень і тисяч людей і грати так довго, як тільки може, тоді він щасливий. Інше захоплення Джона тягнеться ще з дитинства – це любов до героїв коміксів і головних героїв. Колекція Джона включає класичні відео-аркадні ігри, такі як Tron і Terminator 2, також Japanese Manga, оригінальні комікси і книжки, і головних героїв, таких як The Thing, Punisher, God, Doctor Doom і Iron Man.
Вплив: Великий вплив на нього мав батько, який грав вірменську і арабську музику так само добре, як джаз. "Мій батько їздив туди-сюди з Лівану до Канади, коли я був дитиною. Я виходив на сцену і наслідував його ударника." Джон багато чому навчився, граючи цілі альбоми. "Я вивчав свої партії з Vital Іdol Біллі Айдола. Я шукав багато чого, що міг грати, і грав це від початку і до кінця – The Dickies, Iron Maiden, Rush, Slayer. Потім я знайшов джазові альбоми батька Who's This, Stan Getz, Miles Davis, Maynard Ferguson, Al DiMeola. Ця музика застрягала у мене в голові: "Треба це спробувати". Незалежно від того, що було у мого тата, я сідав і вчився грати, і це допомагало мені у вивченні барабанів." Коріння Джонової гри виходить з індустріального сплаву джазу, року і металу. Джон використовує всю свою майстерність для підтримання ритму в музиці SOAD.
Сердж Танк’ян – вокал
Народився: 21 серпня 1967 року в Бейруті (Ліван)
Сердж є найстаршим в гурті. У віці 8 років він разом з сім'єю переїхав до Лос-Анджелеса. Там була велика вірменська громада, в яку він вступив. Після закінчення школи він вивчав маркетинг. У нього є власний лейбл SerjicalStrike Records і проект SerArt. Також Сердж опублікував свою книгу віршів "Cool Gardens". Сердж фінансував перші публікації книги з прибутку своєї маленької, але багатої фірми з програмного забезпечення "Ultimate Solutions". Він їздить на Мерседес-Бенці. Його улюблені гурти: "Black Sabbath", "Korn", "Metallica" і "Slayer". "Гуртом, який послідовно пройшов свій шлях і неперевершений дотепер, був Faith No More. Майк Паттон – це одна з основних причин, чому ми взагалі займаємося музикою."
Дарон Малак’ян – гітарист
Народився: 18 липня 1975 року в Ґлендейлі (біля Лос-Анджелеса).
Спочатку Дарон хотів бути ударником, але батьки були проти такого шуму і купили йому гітару. Він грав на ній по 10 годин в день. В 16 років Дарон перший раз вийшов на сцену з гуртом Hard Rock Band. Як Шаво і Сердж, він відвідував "Alex Pilibos School". Дарон каже про себе: "Я майже ніколи не ходжу на вечірки, тільки на хокейні матчі L.A. Kings. Решту часу я сиджу вдома і слухаю музику. Я не зустрічаюся ні з якими моделями і не ходжу в стрип-бар. Я живу в батьків і спілкуюся зі старими друзями." "Я дійсно меланхолік. Частково це тому, що я не здоровий: я постійно відчуваю стрес, адже зараз у нас мільйонна публіка. Раніше я писав для себе, і моя мама була моєю публікою".
